Якщо ви потрапите у майстерню львівського скульптора Володимира Цісарика, то зрозумієте, що мистецтво скульптури – це своєрідна магічна практика. Як у тиглі алхіміка, в уяві скульптора реальність і фантазія переплавляються і відливаються у нові форми. Ці форми можуть бути цілими або розпадатися на фрагменти, натяки, можуть перетікати одна в одну, комбінуватися і співіснувати, підкорюючись законам формо/смислотворення. Натуралістичне поєднується з абстрактним, реалістичне потрактування форми – із декоративними елементами; іноді скульптура має доведену до ідеального лиску поверхню, а іноді нагадує «ескіз» – форма ніби незавершена, ніби модель з відбитками пальців творця, поверхня шерстка, навіть груба. Одні скульптури мають виразну форму, що легко «прочитується» з усіх боків, інші навмисно фронтально орієнтовані і передбачають споглядання лише з однієї точки – смисл ніби виноситься на поверхню форми. 

   Через пластику своїх образів Володимир Цісарик розповідає історії. Більшість з них укорінена в європейській культурі, без розуміння контексту якої неможливе повноцінне прочитання його образів. Іноді автор допомагає глядачеві – дає скульптурам промовисті назви, але частіше його образи – це такі «загадки Сфінкса», які потрібно розгадувати. Найбільшою з цих загадок є жінка, тому скульптор досліджує феномен Жіночності у всіх його можливих проявах: жінка зваблива і небезпечна, жінка як начало і кінець життя, жінка – прокляття мужів, жінка – опора світу, втілення справедливості або чуттєвості, жінка – могутнє чудовисько і тендітне створіння, жінка – осереддя смислу і пуста оболонка… Він вивчає Жінку як ціле і по частинах, ніби намагаючись знайти, в чому секрет її такої дивної внутрішньої і зовнішньої сили і влади над чоловіками. Є й дивні образи напівжінок-напівтварин – наче візуалізація незбагненність Жіночності для раціонального розуму чоловіка, її близькості до природи, її власної природності, невимушеності, майже божественності. Та й тварини у творчості Володимира Цісарика – це не просто тварини, цікаві скульптору своєю пластичною виразністю. Його тварини – це міфічні істоти, «химери» чи навіть боги, або метафори певних людських якостей, дивні «портрети» людей. Скульптурні образи жінок і тварин Володимира Цісарика є пошуками осмислення тілесності. Коли ж ми вступаємо в царину втілення смислів, візуалізації певних концептів, то тут превалюють чоловічі образи. Форма стає грубою, картатою, покрученою – наче передає муки свідомості, яка намагається охопити протиріччя світу. Це найбільш філософський, проблемній пласт творчості художника – ці образи викликають скоріше етичні роздуми, ніж естетичне милування. 

    Разом це жіноче-чоловіче-тваринне створює багатовимірний універсум пластичних образів, справжній автономний художній світ, в якому можливо милуватися гармонійною формою або розгадувати загадки Сфінкса, переживати спонтанні чуттєві реакції або інтелектуальну напругу. Невеликі за розміром, але виразні за формою і смислом скульптури Володимира Цісарика є своєрідним маніфестом його естетичних і етичних розмірковувань, саме тут він отримує максимальну свободу художнього висловлювання, а поціновувачі його таланту – надзвичайно широкий діапазон форм і смислів. 

Олександра Філоненко